Новина про видачу Міжнародним кримінальним судом ордера на арешт президента Російської Федерації Владіміра Путіна, навіть дещо очікувана, виявилася вражаючою. Ані українська, ані міжнародні публіка, ані сам суд не можуть, звичайно, вгадати наперед, до чого призведе цей акт, але відомо напевно, що Путіну від нього вже погано. “Його практичні наслідки, однак, можуть бути обмеженими, оскільки шанси Путіна постати перед судом в МКС вельми малоймовірні, адже Москва не визнає юрисдикції суду і не екстрадує своїх громадян. Але моральний осуд, імовірно, заплямує російського лідера до кінця його днів - і це в найближчому майбутньому, щойно він спробує відвідати міжнародний саміт у країні, яка зобов’язана його заарештувати. “Тож Путін може поїхати до Китаю, Сирії, Ірану, його … небагатьох союзників, але він просто не поїде в інші частини світу і не поїде до країн-членів МКС, які, як він вважає, … заарештують його”, - сказал Адил Ахмад Хак, експерт з міжнародного права і воєнних конфліктів в Ратгерському університеті. Інші з цим згодні. “Владімір Путін буде назавжди позначений як парія в усьому світі. Він втратив всю свою політичну репутацію. Будь-який світовий лідер, який його підтримає, буде так само знеславлений”, - сказав The Associated Press Девід Крейн, колишній міжнародний прокурор”, - написали в The Associated Press. Як відзначили в АР, “хоча Росія заперечує обвинувачення і ордер суду як нікчемні, інші кажуть, що дія МКС буде мати важливі наслідки. МКС зробив Путіна розшукуваним і здійснив перший крок для припинення безкарності, яка надто довго заохочувала злочинців у війні Росії проти України”, - сказав Балкіс Джарра, заступник директора з міжнародного правосуддя у Human Rights Watch. “Ордер став чітким сигналом, що віддавання наказів здійснювати або дозволяти серйозні злочини проти цивільних може призвести до тюремної камери в Гаазі”. Професор Девід Крейн, який 20 років тому був обвинувачем президента Ліберії Чарльза Тейлора за злочини в Сьєра Леоне, сказав, що диктатори і тирани в усьому світі “тепер попереджені, що ті, хто здійснює міжнародні злочини, будуть нести відповідальність, в тому числі глави держав”. Тейлор був у підсумку заарештований і поставлений перед спеціальним судом у Нідерландах. Він був засуджений до 50 років ув’язнення”. У The Times також відзначили, що “п’ятничний ордер розлютив Кремль і зробив Путіна парією в більшій частині світу як одного з троьх обвинувачуваних глав держав слідом за Слободаном Мілошевичем з Сербії і Чарльзом Тейлором з Ліберії. Але багато хто відкинули символізм, наполягаючи, що російський лідер ніколи не опиниться на лаві підсудних. Хан, проте, вказує на історію. “Я не маю кришталевого шару, але я завжди кажу, що закон не настільки сильний, як нам хочеться, але й не настільки слабкий, як багато хто вважає, - сказав він. - Я оптиміст і вважаю, що це не наївний оптимізм. Коли був створений трибунал з Югославії, вважалося, що немає надії на те, що Мілошевич, Радич або Караджич будуть привезені до Гааги, але вони були, і були засуджені. Коли чарльз Тейлор був в Ліберії, діючим президентом, люди думали, що це безглузда витівка намагатися домогтися відповідальності, але були обвинувачення і хоча він втік потому до Нігерії, він був заарештований, поставлений перед судом у Фрітауні, привезений до Гааги, засуджений, і зараз він у тюрмі в Даремі. Тож це можна зробити.” “Обвинувальний висновок майже напевно обмежить подорожі Путіна, - продовжувався текст британського видання. - 123 країни-члена МКС (до цієї групи не входить Росія) мають обов’язок арештувати його, якщо він ступить на їх землю, але це може зробити і будь-яка інша країна. Якщо Путін не постане перед судом у Гаазі, є інші варіанти, в тому числі дещо під назвою “затвердження за відсутності”, задіяне Ханом нещодавно вперше у справі Джозефа Коні, командувача Господньою армією спротиву в Уганді, який переховується з тих пір, як йому було висунуто обвинувачення у 2005 році. “Ми можемо застосувати цей засіб щодо людей, які демонструють неповагу до правосуддя, або осіб, які тікають від суду або безглуздо відмовляються здаватися, тож може бути судовий процес, в якому незалежні судді можуть заслухати і вивчити свідчення і інші докази і винести рішення. Якщо ця особа потрапить потім до рук суду, ви не починаєте все наново, а йдете прямо до розгляду”. Бахмутський Молох Приємна новина з Гааги надійшла у п’ятницю, а до тих пір тривалий час західні журналісти і оглядачі, які висвітлюють війну Росії проти України, були переважно зайняті спостереженням за драмою в Бахмуті. Але якщо раніше у своїх статтях вони просто відзначали, що місто не має стратегічного значення, з недавніх пір вони дещо змістили акцент: на фронті виявилася певна тенденція. “Сам по собі Бахмут, де до війни мешкало 70 тисяч осіб, має мало стратегічної цінности, - йшлося, наприклад, у статті The New York Times. - Він просто наступний на лінії вогню російського наступу для захоплення східної Донецької області. Але бої за місто стали вирішальним моментом цієї війни як для російської, так і для української армій. Це більше не бої за Бахмут: це марафонські змагання з розбивання однієї армії іншою”. Як написали далі журналісти NYT, “Вагнер поповнився тисячами засуджених злочинців, але професіонали в його основі показали себе здібними бійцями, сказали кілька українських командирів, які з ними воювали. “Ми зрозуміли, що вони гідні противники, - сказав майор Панцирний. - У них вельми добрий бойовий досвід, у них мотивований персонал”. Його батальон був скерований на штурм позицій “Вагнера” у селі Кодема на південь від Бахмута. “Ворог може посилати в атаку по 20 осіб шість-сім разів на день”, - сказав Олександр, командир роти, який брав участь у наступі. Згідно з військовим протоколом, він не назвав свого прізвища. “Уявіть: приходять 20 осіб, ми їх вбиваємо. За п’ять хвилин приходять ще 20, ми їх вбиваємо. За годину - ще 20. Їм байдуже до людей”. Затим, за три тижні, росіяни здивували батальйони обходом з флангу і ударом в найслабшу частину збоку. Батальойн “Айдар” був змушений відступити. Командир з іншого батальйону, “Дніпро 1”, який провів місяці у протистоянні з частинами “Вагнера”, сказав, що знайшов їх більш гнучкими і заповзятливими, ніж більшість частин російської армії. Командир з позивним Дюк сказав, що “Вагнер” використовував ненавчених ув’язнених у першій лінії атаки, а потім, за годину або дві, коли українські війська втомлювалися, відправляв у бій спеціальні війська, атакуючи з флангів. “Це була дуже добра тактика”, - сказав Дюк”. “Україна змогла використати Бахмут в якості зони ураження, перемоловши величезну кількість новомобілізованих російських солдатів, які потрапили на поле бою наприкінці минулого року, - продовжувався текст американського видання. - Навіть сили “Вагнера”, як кажуть, виснажені з літа. “Ми зламали їм кістяк, ми вбили весь їх військовий персонал”, - сказав майор Панцирний. За його словами, тільки кілька професійних солдатів, схоже, залишилися, щоб скеровувати тисячі засуджених злочинців, завербованих для поповнення рядів, і що втрати засвідчили: “Вони розпочинають щось, але результати вже не ті”. “Російські війська, тим не менш, просуваються, завдяки своїй більшій чисельності, підтримуваній десятками тисяч зелених новачків і найпростішою брутальною силою. Інколи вони руйнують цілий житловий квартал, щоб здолати одного-єдиного снайпера, розповіли в одній бойовій частині. Але російські втрати, особливо у “Вагнера”, величезні, і більш впевнені в собі українські командири наполягають, що у росіян залишилося мало сил. “Росія атакує на останньому диханні”, - сказав Олександр, командир роти. Українські втрати теж безперервні, і місцями на фронті не вистачає добровольців, сказав Дюк. У липні він отримав терміновий наказ “зібрати всіх людей в частині - кухарів, водіїв, прес-офіцера, фотографа, весь персонал, - взяти рішниці і йти на територію Бахмута”. До кінця лютого вони пішли на ротацію з половиною людей з пораненнями, сказав він, деякими в депресії і апатії”. В іншому тексті The New York Times також йшлося, що “для Росії захоплення Бахмута відкрило би шляхи на захід - але не набагато. У України є багато шарів оборони на Донбасі, інколи у вигляді довгих траншей, прорізаних у полях в бік тилу від нинішньої лінії фронту. Тому, якщо Росія кінець кінцем візьме Бахмут, страшна війна на виснаження просто переміститься на кілька миль на захід”. “До вичерпання сил” Брак боєприпасів і людей - проблема, якій західні медіа присвячують все більше статей, а деякі голоси в них звучать все більш панічно. Як написали в The New York Times, “українська армія випускає тисячі артилерійських снарядів на день, намагаючись утримати східне місто Бахмут - темп, який американські і європейські чиновники називають марнотратним і, можливо, ризикованим для запланованої весняної кампанії, яка, як вони розраховують, може виявитися вирішальною. Бомбардування настільки інтенсивні, що нещодавно, після кількох днів безперестанного артилерійського вогню, Пентагон висловив свою стурбованість Києву, розповіли два чиновники США, наголосивши на суперечності між рішенням України будь-якою ціною захищати Бахмут і надією на повернення території навесні. Один з чиновників сказав, що американці застерегли українців від марнування боеприпасів у ключовий момент”. “Сполучені Штати сподіваються виробляти 90 тисяч артилерійських снарядів на місяць, але це, ймовірно, забере два роки, - повідомили в NYT. - Європейський Союз об’єднує ресурси для виробництва і купівлі приблизно мільйона снарядів. Для цього теж буде потрібний час. А секретна британська робоча група керує спробами знайти і придбати радянські боєприпаси, на які переважно покладається Україна, в усьому світі. Україна має приблизно 350 поставлених Заходом гармат і, навіть з урахуванням бойових втрат і технічних несправностей, набагато більше радянських артилерійських знарядь. “Нам потрібно підтримати їх більше, надати більше зброї”, сказав в інтерв’ю в середу Егідіюс Мейлунас, заступник міністра закордонних справ Литви. Він висловив сумніви в ефективності зброї радянського періоду і сказав: “Найкращим рішенням було б знайти можливості збільшити виробництво в країнах-членах НАТО”. Це непросто, навіть для деяких з найбільш сучасних воєнних комплексів в світі. Сполучені Штати і їх союзники не накопичували зброю на складах в передбачуванні постачання артилерійської війни. Сотні нових танків і броньованих машин, які були відправлені в Україну, напевно допоможуть її просуванню, але без достатньої артилерійської підтримки їх ефект буде обмеженим”. За словами кореспондентів The New York Times, “адміністрація Байдена не встановила поки таймлайну боїв, зазначивши, що тільки Україні вирішувати, відступати або продовжувати битися. Каміль Гранд, експерт з питань безпеки в Європейській раді з міжнародних відносин, а до минулої осені - помічник генерального секретаря НАТО з оборонних інвестицій, сказав, що Україні важливо з політичної точки зору і обов’язково - з воєнної показати, що вона буде захищати свою територію. Але, відзначив він, “їм потрібно продемонструвати, що це доцільно”. Це не означає, що для продовження затяжної бійні в Бахмуті немає тактичних причин, сказав він. Вона може позбавити Росію ресурсів і запобігти просуванню її військ далі на захід, де вони могли б гіпотетично принести Москві ще один прорив. “Це була б логіка марнування такої кількості крові і боєприпасів в Бахмуті, - сказав Гранд. - Інший варіант - це що вони зав’язнуть в ситуації, яка у довгостроковій перспективі зіграє на користь Росії і з якої стане важко вийти”. На додаток, як розповіли у The Washington Post, “потік недосвідчених новобранців, покликаних для поповнення втрат, змінив профіль української армії, яка також страждає від суттєвого браку боєприпасів, включаючи артилерійські снаряди і мінометні міни, кажуть військові на позиціях. “Найцінніша річ на війні - це бойовий досвід, - сказав командир батальону 46-ї десантно-штурмової бригади, якого буде названо тільки його позивним, Купол, у відповідності до українського військового протоколу. - Солдат, який пережив шість місяців боїв, і солдат, який прибув з полігону, - це два різних солдати. Це як небо і земля”. “І є зовсім небагато солдатів з бойовим досвідом, - додав Купол. - На жаль, вони вже або мертві, або поранені”.” “Настільки похмурі оцінки поширюють відчутний, хоч і переважно мовчазний песимізм від ліній фронту до коридорів влади у Києві, столиці. Нездатність України провести сильно очікуваний контрнаступ викликала би нову критику, що Сполучені Штати і їх європейські союзники чекали надто довго, аж до вичерпання сил, щоб підсилити програми підготовки і надати броньовані бойові машини, в тому числі танки Bradley і Leopard". У виданні відзначили, що “ситуація на полі бою може не відображати повну картину в українській армії, оскільки Київ тренує війська для майбутнього контрнаступу окремо і навмисно утримує їх від поточних боїв, в тому числі оборони Бахмуту, сказав американський чиновник на умовах анонімности, щоб бути відвертим”. Тим не менш, “один високопоставлений урядовий чиновник України, який говорив на умовах анонімності, щоб бути відвертим, назвав кількість танків, які Захід пообіцяв Україні, “символічною”. Інші приватно висловилися з песимізмом щодо того, що навіть обіцяні поставки потраплять на поле бою вчасно. “Якщо у вас більше ресурсів, ви можете наступати більш активно, - сказав один високопоставлений чиновник. - Якщо у вас менше ресурсів, ви, в основному, обороняєтеся. Ми збираємося оборонятися. Тому, якщо ви запитуєте про мою особисту думку, я не вірю у великий контрнаступ з нашого боку. Я хотів би в нього вірити, але я дивлюся на ресурси і запитую: “З чим?” Можливо, у нас буде кілька місцевих проривів”. “У нас немає людей і зброї, - додав високопоставлений чиновник. - І ви знаєте співвідношення: коли ви наступаєте, ви втрачаєте вдвічі або втрічі більше. Ми не можемо дозволити собі втратити так багато людей”.” “Купол, підполковник, сказав, що за рік війни його батальйон став невпізнаваним, - продовжувався текст The Washington Post. - З приблизно 500 солдатів близько 100 були вбиті і решта 400 поранені, що призвело до повної ротації. Купол сказав, що залишився єдиним воєнним профессіоналом в батальйоні, і описав труднощі в командуванні частиною, яка складається повністю з недосвідчених солдатів. “Я отримую 100 нових солдатів, - сказав Купол. - Вони не дають ніякого часу на їх підготовку. Вони кажуть: “Бери їх у бій”. А ті просто кидають все і тікають. От і все. Ви розумієте, чому? Тому що солдат не стріляє. Я питаю його, чому, а він відповідає: “Я боюся звуку пострілу”. І з якоїсь причини він ніколи не кидав гранати. … Нам потрібні інструктори НАТО в усіх наших навчальних центрах, а наших інструкторів потрібно відправити сюди в окопи. Тому що вони провалили своє завдання”.” “Від початку Сполучені Штати зосереджували підготовку на нових системах озброєння, які Вашингтон вирішував надати Києву, як артилерійські машини М777 і пускові ракетні установки HIMARS. У січні, після майже року повномасштабної війни, Сполучені Штати почали навчати українські сили загальновійськовому бою, - пояснили в американському виданні. - Досі тільки один батальйон у приблизно 650 бійців завершив навчання в Німеччині. Додаткові українські батальйони закінчать підготовку до кінця березня і програма буде підлаштовуватися під зміни українських потреб, сказав підполковник Гарон Гарн, прес-секретар Пентагону. Міністр оборони Ллойд Остін “залишається лазерно зосередженим на перевірці того, чи отримує Україна підготовку, яка їй потрібна для поточної боротьби”, - сказав Гарн. Сполучені Штати “працюють цілодобово” для забезпечення українських потреб у безпеці, на додаток до інвестування мільярдів доларів на виробництво і постачання артилерійських боєприпасів, сказав він. “Найголовніше - надати українцям те, що їм потрібно, коли їм це потрібно, - сказав Гарн. - І, як президент Байден і міністр оборони Остін неодноразово підкреслювали, ми продовжимо підтримувати Україну так довго, як буде потрібно”.” “Навіть з новим обладнанням і підготовкою, на думку воєнних чиновників США, українських сил недостатньо для нападу вздовж всієї лінії велетенського фронту, де Росія вибудувала міцний захист, тому війська навчають шукати слабкі місця, які дозволяють прорватися танкам і броньованим машинам. Українських новобранців навчає також Британія: 10 тисяч минулого року і ще 20 тисяч, як очікується, цього. Європейський Союз повідомив, що у 2023 році навчить 30 тисяч українців”, - додали у The Washington Post. Рани від війни Сьогодні ми говоримо, як правило, про негайні і очевидні жертви війни, але вона продовжить вбивати ще багато років після її завершення, відзначили деякі журналісти. В деяких медіа минулого тижня з’явилися статті про психологічну травму, від якої страждають військові і цивільні в Україні. “Кожна війна навчає нас чогось про травму. В першу світову лікарні були переповнені солдатами, які кричали, або завмирали, або плакали; в медичних текстах їх описували як “моральних інвалідів”. Ближче до кінця Другої світової з’явилася більш співчутлива думка, що навіть найвитриваліший солдат буде страждати від психологічного виснаження, провівши суттєвий часу в бою - за висновками двох експертів з управління начальника медичної служби, в середньому, приблизно між 200 і 240 днями. На фоні сучасних війн війна Росії в Україні відзначається своїм надзвичайним насильством. Її лінії фронту близькі одна до одної і обстрілюються важкою артилерією, а ротації з лінії фронту нечасті. Українські сили складаються переважно з чоловіків і жінок, які рік тому ще не мали досвіду боїв”, - написали, зокрема, в The New York Times. The Washington Post акцентував також на екологічних наслідках бойових дій і - особливо - російських ударів по території України. “Після початку війни понад рік тому десятки тисяч українських солдатів були вбиті або поранені в боях, тоді як цивільні боролися з майже постійними бомбардуваннями ракетами і безпілотниками. Але російське вторгнення створило також менш помітного вбивцю - такого, якій буде переслідувати українців роками, якщо не десятиліттями, кажуть вчені. Війна залишає шрами на навколишньому середовищі України, забруднюючи її річки і озера, заражаючи її грунт, спустошуючи її ліси. Ці умови можуть вести до довгострокового збільшення випадків ракових і інших захворювань серед мирного населення, побоюються експерти”, - попередили там. В американському виданні, окрім іншого, звернули увагу, що “в містах, на які прийшлися удари ракет, хімікати, які використовуються для гасіння пожежі, вимиваються в грунтові води, а асбест та інші забруднювачі з уламків зруйнованих будівель роблять розчистку небезпечною. Електричні трансформатори і підстанції по всій Україні, в які цілиться Росія, дають витоки важкого палива і канцерогенних хімікатів по всій Україні. А на фронтових територіях запекла окопна війна завдає шкоди полям, лісам і річкам”. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
